Вітання з 94-річчям жителя нашого селища Івана Ковалишина

Дата: 14.05.2018 09:57
Кількість переглядів: 825

Фото без опису Фото без опису

З нагоди  94-річчя, яке відсвяткував пан Іван 3 травня, пропонуємо Вашій увазі розповідь про життєвий шлях нашого старожила, записану з його уст.

 Війна очима військовополоненого

Бій під Бродами. Полон

Народився я в 1924 році. Коли прийшли німці, мене вивезли на примусові роботи. Працював у Мюнхені, де, вивчившись на водія, розвозив товар у крамниці. У 1944 році мене, українця за походженням і шофера за спеціальністю, вербують, а насправді відправляють насильно, забравши цивільні водійські права і видавши військові, до уже сформованої української дивізії «Галичина». Шоферів у ті воєнні часи було обмаль, а професія затребувана, от і мобілізували мене. У липні нас декілька десятків шоферів відправляють потягом у Золочів, а далі – під Броди. Це було останнє угрупування, яке змогло залізницею добратися до пункту призначення дивізії, далі кільце замкнулося і ми всі потрапили в «котел». Добравшись до машин, які ми мали транспортувати, знайшли їх цілими заледве з 20-30 штук. Далі розбилися по два шофери на машину, та вибратися вже не судилося. В оточення майже без зброї (а ще припинилось постачання амуніції) потрапили і дивізійними, і вояки УПА. Вибирались хто як міг. Пекло тривало близько тижня, кільце звужувалося, ще й нас бомбили з повітря. Далі близько тисячі вояків збилося в одну групу і гадали ми прорватися через лісок. Та нас оточили і приблизно 250 воякам запропонували здатися в полон, що ми й зробили.

Потім був табір для полонених в Березовиці під Тернополем, де тримали всіх разом: і українців, і німців. Та до нацистів ставлення в радянської влади було кращим. Ось приклад: німецький одяг та взуття були якісними і тому кожен конвоїр прагнув роззути та роздягнути полоненого. З німцями так робити їм заборонили, бо, вважалося, вони воювали «за родіну», а ми – «пособніки», «вспомогательні», «предателі родіни». Один наш хлопець українець з міцним характером навідріз відмовився роздягатися, то розстріляли його у нас на очах. Светр вже не підлягав «експлуатації», а черевики з мертвого зняли.

Табір

Десь за якийсь час відремонтували розбомблені залізничні шляхи і нас, попередньо відділивши німців від українців в окремі вагони, повезли на Урал в табір для військовополонених у місті Березники без суду і слідства. На вересень 1944 року ми вже працювали в шахті, добуваючи вугілля. З доброму десяткові молоденьких полонених, а серед них і мені, не вистачило місця в загальному баракові. Тому нас поселили до поліцаїв та старост (ті, хто в час німецької окупації служили в українській допоміжній поліції чи були старостами сіл, - О.У.). Вони – дорослі дядьки, засуджені на серйозні терміни, а ми – молоденькі 20-літні хлопчаки. Хоч працювати було важко, та краще, бо працюючому в день належало один кілограм хліба, а непрацюючому – лишень 600 гр.

Перші два роки добували вугілля разом з німцями. Далі у 1946 році їх відправили додому (згідно з міжнародними домовленостями про військовополонених, - О.У.), а нас розконвоювали, видавши компенсацію та продуктову карточку. Ще довгих шість років ми не мали права покидати ні шахту, ні дану місцевість. Мешкав у гуртожитку, де процвітало злодійство й крали все, що залишав у кімнаті, йдучи на роботу.

Повернення додому

У 1952 році я вже зміг влаштуватися на посаду шофера. Позаяк там навкруги одні табори, транспортував в'язнів до місця рубання лісу. Вже згодом почали прибувати туди добровольці на будівництво Байкало-Амурської магістралі, яких заманювали ідейними гаслами і зарплатнею. Саме з таким наміром прибула туди моя майбутня дружина Ніна, уродженка міста Сталінграда. Там ми й побралися, там народилася наша донька. Аж у 1955 році, через 13 років скитань і поневірянь, я з родиною повернувся на рідну землю.

Унтервю записала учитель історії 

Оксана Ундерко


« повернутися до розділу «Новини»

Код для вставки на сайт

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь