КОРОЛЬ ТЕНОРІВ – МІРО СКАЛЯ
КОРОЛЬ ТЕНОРІВ – МІРО СКАЛЯ
До 110- річчя з дня народження
Далекого 13 червня 1909 року у Скалі-над-Збручем (тепер – Скала-Подільська) народився Мирослав Скала-Старицький (справжнє прізвище Старицький, сценічний псевдонім Міро Скаля) (1909-1969), оперний і камерний співак, педагог, музично-громадський діяч. Він пройшов творчий шлях від крилоса Святомиколаївської церкви в рідному містечку, де дякував його батько Костянтин, до найбільших оперних сцен світу. І все це вдалося йому тільки завдяки винятковому таланту і послідовній праці над собою. Маленьким хлопчиком, коли він ще навіть не діставав очима до батькових нот, Мирослав співав у церковному хорі, стоячи поряд з матір'ю Анастасією. А ще «у 12-ому році життя грав ролю Шевченка, співав соля у хорі батька, малим хлопцем помагав батькові у крилосі, читав Псалтир умерлим, служив до Служби Божої». Пізніше М. Скала-Старицький згадував, що серед співаків скалецького хору були люди з такими голосами, що могли б спокійно зробити кар'єру на світових сценах, але «хто тоді в Скалі знав про якійсь опери?». У 20-30 рр. митець співав та грав у мандрівних театрах ім. І. Тобілевича та Й. Стадника, в хорі «Думка». Навчався професійного співу уже від 1937 р. (коштом виграної стипендії від Центросоюзу) у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка. Вже в часі студентства виступав на львівському радіо, а після завершення навчання стає солістом львівського оперного театру. Від 1942 р. співак переїжджає до Відня і там уже залишається після закінчення Другої світової війни. Після віденської «Фольксопера?» стає солістом паризької «Опера?-Комік» (1947 р.) та гастролює по цілому світі: країни Європи, Північної Африки та Північної Америки. У 1953 р. – новий успіх: М. Скала-Старицький став першим тенором Королівської опери «Ля Моне?» у Брюсселі. В його оперному репертуарі понад 40 партій. Виконавська майстерність М. Скала-Старицького незмінно викликала слова найвищої похвали у фахових критиків різних країн світу.
Від 1963 р. М. Скала-Старицький провадив у Парижі власну музично-драматичну студію, де навчав співу й акторської майстерності талановиту молодь українського походження. Ось як згадувала про свого вчителя одна з його вихованок – Уляна Чайківська: «Майстер Старицький був передусім нашим приятелем, з яким ми могли заторкнути усі теми й усі питання, що ставали перед нами з будь-яких причин. ... Він вчив нас співати з подиву гідною енергією, бажав передати нам своє мистецтво, яким сам володів досконало». М. Скала-Старицький прагнув виховати не лише співаків, артистів, а, насамперед, свідомих патріотів. Його учні вивчали українську мову та вимову, декламуючи вірші, читаючи уривки з прозових творів. Разом зі своїм керівником вони пропагували українське мистецтво на різних імпрезах країн Західної Європи. Ось як в часопис «Українська думка» писав з приводу вокально-літературного вечора пам’яті Олександра Олеся: «Вечір розпочався доповіддю М. Скала-Старицького про життя і творчість поета. Доповідь мала наскрізь патріотичний характер, бо в ній доповідач висвітлив постать поета не як сентиментального лірика, а як революціонера».
Ще М. Скала-Старицький багато публікував критичних статей на музичні теми, мав великі плани щодо згуртування «українських Музик на чужині». Та, на жаль, все обірвала рання смерть співака. В останні роки життя він ще зайнявся написанням «Спогадів», котрі не встиг дописати. Вони зберігаються поряд з його особистим архівом (понад 1,5 тис. одиниць збереження) у Музично-меморіальному музеї С.Крушельницької у Львові і чекають на своїх дослідників… Багато там листів, крізь котрі «червоною ниткою» проходить тема туги за Батьківщиною: «Чужина вбиває не засланням, а безнадією, самотністю і зайвістю». «Я нічого так собі тепер не бажаю, як вернутися додому. До Скали, до Львова, до Києва, на Україну». «Навіть листок із Стрийського парку у Львові вожу як реліквію». «Мені завжди ввижається Скала, прекрасна наша церква, читальня, старий замок, чую співи хлопців і дівчат по обох сторонах нашого коханого, болотистого Збруча». А чи не пророчими виявились слова нашого видатного краянина до друзів, стоячи на площі перед паризьким «Ґрадн Опера?» і спостерігаючи за відвідувачами знаменитої опери ?: «Як би я хотів, щоб вони звідси їхали до нас у Київ слухати опери. І вони будуть їхати, коли ми будемо вільними».
(уривок зі статті «Постаті «з Божою іскрою в грудях»: короткий огляд літературно-мистецької спадщини Скали-Подільської», розміщеної у збірці «Перша ластівка La Skala»)
Оксана Ундерко
