Громада попрощалася з НАЗАРОМ МИЗАКОМ
Несподівано прийшла страшна звістка про загибель ще одного Героя, патріота, воїна, уродженця нашої громади Назара Володимировича МИЗАКА.
Він народився у березні 1984 року в Ниврі. Навчався у місцевій школі, яку успішно закінчив. Пробував свої сили у будь-якій справі, батьки привчали дітей до різної праці. Назар разом з братом та сестрами допомагали їм у всьому. У вільні хвилини із задоволенням співав, грав у футбол. У його душі боролися два начала: мріяв боронити людей силою слова, віри та духа. Однак через високий конкурс семінаристом Київської духовної семінарії не став. Вибрав інший життєвий шлях, який теж був до снаги,- став військовим, щоби із зброєю у руках боронити людське життя, його надбання, державний суверенітет. Понад двадцять років віддав військовій справі. За цей період йому довелося бути в різних ситуаціях, зокрема брав участь у спецоперації за межами України.
Вірний громадянському обов’язку, з початком російської агресії проти України, бере участь з оборони України. Був оптимістом, вірив у перемогу над ворогом. Разом з побратимами головний сержант Назар Мизак боронив територіальну цілісність України на Донецькому напрямку. Під час виконання бойового завдання щодо оборони нашої країни, Назар Володимирович отримав поранення, унаслідок якого помер у лікувальному закладі міста Слов’янськ Донецької області 4 травня цього року. 9 травня тіло воїна доправили до рідного села. З квітами, лампадками навколішки його зустріли рідні, односельці.
Чин поховання, панахиду за загиблим воїном відслужили священники Української православної церкви у суботу, 10 травня, під орудою благочинного Борщівського благочиння ПЦУ, митрофорного протоієрея о.Івана Яворського, який акцентував на таких якостях загиблого як стійкість, патріотизм, віра у правоту своєї справи, що становить зміст поняття героїзм. Місцевий парох о.Василь Дешевий привернув увагу до фактів сімейного виховання Назара Володимировича, етапів його змужніння та формування життєвого кредо.
Слова розради не можуть загоїти у серці болючу рану втрати. Нехай полеглий воїн-Герой живе у нашій пам’яті, у наших молитвах за його душу, за душі усіх захисників України, які на вівтар її свободи віддали найцінніше – власне життя.
Траурна процесія під звуки духового оркестру в маєві прапорів та весняних квітів під клекіт птахів пройшла до місцевого храму та місця вічного спочинку.
Висловлюючи слова глибокого співчуття батькам, дружині з дочкою, братові та сестрам з родинами, побратимам, друзям у безмірному горі, просимо Господа упокоїти душу нашого Героя, дарувати йому Царство Небесне.
Слава Україні!
Героям Слава!
