Юридично-правові наслідки щодо ненадання відпусток
Юридично-правові наслідки щодо ненадання відпусток
Обов’язок по наданню щорічних основних та додаткових відпусток. Відповідальність за порушення законодавства з питань надання основних щорічних відпусток
Обов’язок по наданню щорічних відпусток згідно чинного законодавства покладається на роботодавця. У відповідності до ст. 10 Закону України «Про відпустки» (надалі – «Закон») черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з представником трудового колективу, і доводиться до відома всіх працівників. Крім того, при складанні графіків в обов’язковому порядку ураховуються інтереси працівників, а конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, безпосередньо узгоджується між працівником і роботодавцем
Роботодавець додатково зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за два тижні до встановленого графіком терміну.
Вразі невиконання вище означених зобов’язань, компетентний орган вправі накласти адміністративне стягнення на посадову особу підприємства у вигляді штрафу у розмірі від 15 до 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Адміністративне стягнення може накладатись за:
1) ненадання відпустки в 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік;
2) непогодження з представником трудового колективу графіків відпусток;
3) не доведення до відома працівників про складені графіки відпусток;
4) не узгодження із працівником конкретного строку надання відпустки в межах графіків відпусток;
5) неповідомлення працівника про дату початку відпустки за два тижні.
Оскільки ненадання щорічної відпустки строком в 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік (пункт 1 вище означеного переліку), згідно чинного законодавства розцінюється як триваюче правопорушення. В такому разі, адміністративне стягнення може накладатись у будь-який час протягом 2 (двох) місяців з дня виявлення такого правопорушення.
Зауважимо що накази про надання щорічних відпусток строком в 24 календарних дні повинні зберігатись протягом 5 (п’яти) років з дня їх видання (відповідно до Наказу Міністерства фінансів України «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» від 24 травня 1995 року № 88 та Наказу Головного архівного управління при Кабінеті Міністрів України «Про затвердження Переліку типових документів» від 20 липня 1998 року № 41).
Враховуючи означені положення законодавства, правомірно стверджувати, що при перевірці компетентними органами діяльності підприємства у сфері управління персоналом, можливе застосування до посадових осіб підприємства адміністративних стягнень за ненадання щорічних відпусток протягом строку зберігання відповідних документів, які підтверджуватимуть такі обставини, тобто 5 (п’ять) років.
Загалом слід відмітити, що згідно абзац. 5 ст. 2 Закону, заборонено здійснювати заміну основної щорічної відпустки, яка надається строком в 24 дні грошовою компенсацією.
Відмова працівника йти у відпустку в передбачений графіком відпусток період чи в будь-який інший період
Якщо працівник відмовляється використати надане йому Конституцією України та Законом України „Про відпустки” право на відпочинок (щорічну відпустку), роботодавець, оскільки рішення про надання чи ненадання відпустки належить тільки до його компетенції, має право в межах, установлених графіком відпусток, без заяви працівника видати наказ про надання йому відпустки за формою П-6, затвердженою наказом Мінстату від 09.10.95 № 253 „Про затвердження типових форм первинного обліку”.
Згідно зі ст. 139 КЗпП працівники зобов’язані своєчасно і точно виконувати розпорядження (накази) роботодавця. За їх невиконання працівника може бути притягнено до дисциплінарної відповідальності.
Водночас згідно зі ст. 2 Закону України „Про відпустки” право на відпустки забезпечується гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом.
Небажання працівника використати щорічну відпустку повної тривалості і його вимога надати грошову компенсацію враховані у ст. 24 Закону про відпустки. У частині 4 цієї статті зазначено, що за бажанням працівника частину щорічної відпустки цілком правомірно замінити грошовою компенсацією, однак тривалість фактично використаної працівником частини щорічної відпустки не може бути меншою ніж 24 календарних дні.
Наприклад, якщо працівник не хоче йти у щорічну відпустку тривалістю 30 календарних днів, йому один раз протягом двох років підряд можна виплатити грошову компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки терміном 6 календарних днів. У таких випадках керівник зобов’язаний видати наказ про надання відпустки зазначеним категоріям працівників згідно з термінами, попередньо узгодженими при складанні графіку відпусток.
Законодавством також не передбачено терміну давності, після якого працівник утрачає право на щорічні відпустки, не містить заборони працівникові використовувати щорічні відпустки, які йому не було своєчасно надано роботодавцем за попередні роки. У разі звільнення, незалежно від підстав, йому має бути виплачено компенсацію за всі невикористані дні щорічних відпусток.
